Історія Анни, яка сьогодні з родиною живе на Фюн, свідчить, що наполегливість, праця, повага до своїх професійних інтересів та оптимізм можуть поступово привести до справи, яку людина любить та хотіла б розвивати із натхненням. Своєю історією Анна Петровська поділилася для Slovo з Катериною Пеклін.
Коли Анна тільки вступила до гімназії в Оденсе (дан. Odense), вона майже щодня запитувала себе: навіщо вона взагалі це робить і чи вистачить їй сил. Навчання давалося непросто, а в осінньо-зимовій темряві, коли за вікном холодно, а після роботи та навчання майже не залишається сил, сумніви ставали особливо сильними. Хотілося просто повернутися додому, лягти в ліжко й нікого не бачити. Але наступного ранку Анна знову вставала і йшла. Зупинятися вона не збиралася.
– Якщо тобі дають можливість – бери її. Працюй, пахай, як то кажуть, за себе і за того хлопця, але не втрать цей шанс. Навіть коли вже не можеш, не хочеш, коли втомилася і єдине бажання – просто лягти обличчям у подушку, щоб тебе ніхто не чіпав. Треба все одно вставати і робити, – переконана Анна Петровська.
Це, мабуть, і є головний принцип, яким вона керується останні чотири роки у Данії. Не чекати, поки стане легко, не шукати простішого шляху і не погоджуватися на менше.
Після початку повномасштабного вторгнення Анна приїхала до Данії разом із великою родиною. Тут їй довелося починати буквально з нуля: вчити мову, тяжко працювати, шукати своє місце в новій країні. Зрештою це привело її до навчання в гімназії, а потім – до данського університетського коледжу, де сьогодні вона здобуває професію акушерки.
Та шлях до цієї точки не був простим. Жінка зізнається: іноді ціна такого руху вперед була високою. Через втому не вистачало сил на родину і на себе. До фізичної втоми додавалася емоційна – постійна невизначеність із майбутнім у Данії.
Для українців, які живуть тут за спеціальним тимчасовим дозволом на проживання, кожне його продовження означає ще одне очікування і чергове запитання: що буде далі? Але Анна вже навчилася жити навіть із цією невизначеністю – і все одно рухатися вперед так, ніби дозвіл на прихисток триватиме.
Від Донецька і Данії: шлях, який привів до медицини
Анна родом із Донецька. Вона – мама чотирьох дітей. У 2014 році після окупації рідного міста її родина переїхала до Ірпеня на Київщину. А з початком повномасштабного вторгнення, коли бойові дії дісталися Ірпеня, сім’я вирішила виїхати до Данії.
Один телефонний дзвінок колишнього клієнта чоловіка визначив їхній подальший маршрут. Так родина опинилася у Слагельсе (дан. Slagelse) – у домі небайдужих данців, які прихистили велику сім’ю, забезпечили її всім необхідним і, головне, дали відчуття безпеки.
У березні 2024 року Анна з родиною, двома собаками та кішкою переїхала до Корсьора (дан. Korsør).
Та її професійний шлях, який зрештою привів до акушерства, почався ще в Україні. Анна має освіту за спеціальністю “економічна кібернетика”, але після народження дітей її зацікавила сфера материнства. Вона навчалася на доулу, працювала консультанткою з грудного вигодовування, а згодом стала однією з засновниць громадської організації, яка займалася просвітою та захистом прав жінок під час вагітності, пологів і післяпологового періоду. Саме цей досвід згодом став основою для її рішення здобути в Данії нову професію – акушерки.
“Я хотіла чогось більшого”
Першу роботу Анна знайшла через Jobcenter. Спочатку прибирала у фітнес-центрі, але швидко зрозуміла, що така робота їй не підходить. Спробувала піти на курси водіння вантажівки, але завершити їх не вдалося через недостатній досвід водіння. Потім деякий час працювала на складі в PostNord.
Згодом знайомі розповіли їй про можливість працювати в лікарнях Слагельсе (дан. Slagelse) та Нествед (дан. Næstved), які у 2023 році отримали фінансування для працевлаштування українців. Близько сорока людей тоді долучилися до роботи як асистенти медсестер, фізіотерапевтів та sosu-працівників.
Анна майже рік працювала помічницею фізіотерапевта. Це дало їй можливість отримати досвід роботи в данському колективі й побачити медичну систему зсередини.
Для частини українців ця робота згодом переросла у постійний контракт. Анна ж після завершення програми знову опинилася в пошуках роботи.
– Це був дуже цікавий досвід. Ми були тими додатковими руками, які допомагали персоналу в усьому. А коли ця робота закінчилася, я зрозуміла, що мені бракує саме медичної освіти. Мені хотілося не просто бути поруч із цією сферою, а справді в ній працювати, – розповідає Анна.
Далі Анна працювала у сфері hjemmepleje – доглядала за людьми похилого віку з виїздом додому. За рік знайшла роботу в plejehjem – закладі стаціонарного догляду.
Паралельно вона закінчила мовну школу. І саме тоді остаточно визначилася: її цікавить не професія SOSU-assistent, а акушерство.
– Я хотіла чогось більшого. Хотіла розкрити весь свій потенціал. Акушерство – це була моя давня мрія, ще з України, – пояснює Анна.
Один рік замість трьох
Щоб вступити до закладу вищої професійної освіти, Анні потрібно було отримати необхідний рівень данської мови та відповідну освіту. Вона почала самостійно шукати інформацію – по крихтах у чатах, українських спільнотах, відвідувала розмовні клуби.
Згодом звернулася за освітньою консультацією до Ольги Ковальової. Саме вона розповіла Анні про GIF (Gymnasialt Indslusningsforløb) – однорічну програму для іноземців, яка допомагає підготуватися до вступу у вищі навчальні заклади.
– Я взагалі не знала про таку можливість, – каже Анна. – Ніхто не розповідав про варіанти освіти. Тепер, пройшовши цей досвід, я вже можу поділитися, що і як робити краще.
GIF – це дуже концентрований рік навчання: 37 годин на тиждень. Анна обрала математичний напрямок. Протягом року студенти вивчають данську, англійську, математику, фізику, хімію та історію на різних рівнях.
Матеріал, який у звичайній гімназії проходять за три роки, тут потрібно опанувати за один. Мета – підготувати іноземних студентів до studenter-eksamen, необхідного для вступу до закладів вищої професійної освіти. Навчання безкоштовне, а студенти отримують стипендію.
– Освітня система в Данії – вище всіляких похвал. У людей, які хочуть навчатися, є реальні можливості і, головне, вибір, – абсолютно переконана Анна.
Я не вірила, що здам
Навіть коли шлях до вищої освіти вже вималювався, Анна не була впевнена, що зможе ним пройти. Найскладнішим у гімназії стала мова. Данської, яку вона знала після мовної школи та з побутового спілкування, було недостатньо для навчання на такому рівні.
Допомагала менторка з KVINFO – данського державного центру з питань гендерної рівності та різноманіття. Анна сама звернулася до організації й отримала наставницю, яка допомагала їй орієнтуватися в данській освітній системі та планувати подальший шлях.
Як відзначає Анна, для вступу до закладу вищої професійної освіти в Данії існує дві основні квоти. Квота 1 передбачає вступ на основі оцінок, отриманих під час попередньої освіти в Данії. Квота 2 дає можливість вступати за іншими критеріями – зокрема, з урахуванням досвіду, освіти та інших індивідуальних обставин кандидата.
Спочатку Анна розраховувала саме на квоту 2, оскільки не була впевнена, що її оцінок буде достатньо для квоти 1. Та після року напруженого навчання результат перевершив її власні очікування.
– Я чесно не вірила, що здам. Потрібно було набрати щонайменше 10,5 балів. Я дуже переживала, але сказала собі: добре, спробую. І я це зробила!, – ділиться Анна своїм шляхом.
Від мрії – до професії
Одразу після закінчення гімназії Анна вступила на акушерку (дан. Jordemoderuddannelsen) в Professionshøjskolen Absalon – данський університетський коледж – у Слагельсе (дан. Slagelse). Вона вже навчається на другому курсі. Це 3,5-річна бакалаврська програма, яка поєднує теоретичне навчання з клінічною практикою – 50/50. Тож знання, які студентки щойно отримали в закладі вищої професійної освіти, вони майже одразу можуть застосовувати на практиці.
Але навчання мрії Анни не звільнило її від роботи. Нині вона бере від 8 до 12 змін на місяць у plejehjem.
– Доки я не отримаю нормальну роботу, я буду лупати цю скелю. Я вже стільки всього пройшла, що зупинятися зараз точно не збираюся, – говорить Анна.
Анна добре розуміє, чому багато українок в Данії обирають навчання на SOSU-assistent. Під час навчання вони можуть отримувати voksenløn – зарплату дорослого працівника, тобто одночасно здобувати професію й мати дохід. Після навчання також можна отримати робочий контракт за професією, яка входить до Positive List. Для багатьох це практичний і зрозумілий шлях до стабільної роботи в Данії.
– Треба бути чесними – доглядальниця не зникне з переліку. Це потрібна професія, і робота буде завжди. Тому я прекрасно розумію дівчат, які обирають цей шлях, – відверто говорить Анна.
Життя, яке теж треба встигати прожити
Попри навчання, роботу й турботу про родину, Анна намагається залишати місце для того, що приносить їй задоволення.
(фото з особистого архіву Анни Петровської)
Разом зі старшим сином Петром вона займається тхеквондо й уже має зелений, четвертий пояс. Займалася верховою їздою, співала, вчилася грати на фортепіано. Купила стару швейну машинку, щоб шити для себе.
Навіть в’язати Анна почала через навчання на акушерку.
– У школі акушерства всі повинні вміти в’язати, – сміється вона. – Дуже багато жінок в’яжуть просто під час пар. Я жартувала, що нам треба окремий курс із в’язання для акушерок і навіть іспит складати. Я довго опиралася, але зрештою теж почала.
,,Ми самі себе пригнічуємо,,
За роки життя в Данії Анна навчилася цінувати не лише освітні можливості. Їй подобаються відчуття безпеки й довіри, економічна стабільність, можливість навчатися в будь-якому віці та чіткий баланс між роботою й особистим життям.
Але адаптація не була легкою. Втома, відповідальність за велику родину, навчання, робота і невизначеність із тимчасовим дозволом на проживання створюють постійну напругу.
– Ми, українці, вміємо цінувати моменти. У нас ніколи не було суперстабільного життя. Ми просто не мали такої розкоші, – говорить Анна.
Є ще одна річ, із якою Анна вчиться боротися, – звичка применшувати власні досягнення.
– Ми навчені так, що собою пишатися не можна: не висовуйся, а що люди скажуть, а твоя данська ще недостатньо ідеальна. Ми самі себе пригнічуємо, – пояснює Анна. – Тому я сама собі й своїм дівчатам постійно нагадую: ми молодці. Вивчити мову, навчатися, працювати, продовжувати бути дружиною і мамою – це неабияка робота. Я кажу їм, що пишаюся ними. І трохи собою, напевно, теж.
Не чекати, а діяти
Якщо українці планують залишатися в Данії, Анна радить насамперед вчити мову, працювати й самим шукати можливості.
Вона створила групу «Українці в Слагельсе» і її модерує. Каже, що українські спільноти можуть стати важливим джерелом інформації та підтримки.
– Я раджу вступати в усі українські групи й чати, які є у вашому місті і загалом в Данії. Там люди можуть запитати, порадитися, отримати потрібну інформацію. Іноді одна підказка від людини, яка вже через це пройшла, може дуже багато змінити, – щиро радить Анна.
А головне – не чекати, що хтось зробить усе за тебе: “Не треба просто чекати допомоги ззовні – від комуни чи ще когось. Треба самостійно дізнаватися, шукати інформацію і діяти. Бути наполегливими. Якщо з першого разу не вийшло – пробувати ще. І, звичайно, триматися своїх та допомагати одне одному. Ми всі проходимо через схожі труднощі, то чому б не підтримувати одне одного?”
Текст підготовано Kate Peklin / Катерина Пеклін
Інші статті, які можуть вас зацікавити:
Кейт Лоуренс з Tech.eu про те, як малі країни будують глобальні техгіганти – матеріал Анни Куделі
Культура збирання: що, де і скільки можна збирати в Данії безкоштовно – стаття від Юлії Давиденко
Як змінювався спеціальний закон для українців у Данії з 2022 до 2026 року – матеріал Алли Шоріної
Табір для біженців Хольстебро – матеріал Марини Хоменко
Стрічка Мебіуса та екологічні матеріали: як виглядає новий легендарний офіс Dymak HQ в Оденсе – фоторепортаж від Василя Федоренка
