Український оперний співак Василь Сащук в дитинстві мріяв стати водієм вантажівки,
співав на весіллях та любив свої мальовничі Карпати. Сьогодні він артист Королівського
оперного театру в Копенгагені, єдиний тенор-українець, який захоплює своїм голосом.
Про те, як він віднайшов свій голос та як не випадкові зустрічі змінили його життя в Данії і
не тільки, він розповів редакції Slovo.dk.
Дитинство в Карпатах
– Я гуцул, – з гордістю говорить Василь Сащук. Він народився у мальовничих Карпатах,
в Косівському районі, Івано-Франківської області, в селі Великий Рожин. – В кінці
села «за кутами» (ред. діалект) вже починалися величні гори: зліва гора Глиняна –
справа Сокільська скеля і ген-ген до Говерли. Ми не часто ходили в гори саме за
красою і насолодою в дитинстві, бо коли ти живеш в селі – не до прогулянок горами –
роботи повно. А от гриби та ягоди в горах збирали. Цьому нас вчать всіх змалечку, від
діда прадіда передається, як і традиції та пісні. Тож ми пасли корів і збирали все, що
можна було вживати. Такі приємні спогади.
Тоді, в дитинстві, Василь мріяв бути водієм вантажівки. Батько з дядьком мали власну фірму
і декілька так званих фур. Тож бажання хлопця було зрозумілим.
– Звісно я цього добився, – сміється Василь. – Але коли я став шофером, зрозумів, що це
зовсім не межа моїх бажань – я чітко розумів, що хочу співати.
Навіть не усвідомлюючи цього, Василь із дитинства знав усі народні пісні, що лунали на
застіллях та під час обрядових свят. Його талант жеврів усередині, терпляче чекаючи
слушної миті для розквіту.
Василь найменший з трьох братів Сащуків. Старший – Віктор – був музикантом, грав на
весіллях, де Василь з 16 років і почав співати на імпровізованій сцені. Саме брат був його
найпершим натхненником і повірив у потенціал молодшого. Своєю «Зранку до ночі» О.
Пономарьова він підкорив перших слухачів, отримав шквальну порцію оплесків і мрію –
стати вокалістом. Ті хвилюючі емоції він береже й досі
Шлях до оперної кар’єри
Випадкова зустріч, щира розмова і перша поїздка до Києва стали для Василя Сащука ключем
до нового життя. Так Василь Сащук стає студентом хорової студії при хорі ім. Верьовки, яка
й дала безцінну музичну базу спраглому до навчання студенту. Звичайно, це були не просто
випадковості, а закономірні віхи його долі, як і інші події в житті українського тенора.
Він не ходив до музичної школи, лише з посвяти старшого брата співав на весіллях на
вихідних, де й заробив на ту саму подорож у столицю.
– Це був 2001 рік. Гроші на дорогу в Київ я заробив, а от на життя збирали по всіх
усюдах. Навчання було безкоштовне. А от за гуртожиток платив. Отримував
стипендію 11 гривень, за кімнату платив 2,50 грн, – розповідає Василь. – Це був
неймовірний період, який сформував мене як вокаліста, підсвітив мій голос і задав
вектор подальшого розвитку.
За два роки студент Сащук вже був на прослуховуванні в Київському національному
університеті культури і мистецтв (КНУКіМ), де його легендарна пісня «Діброва зелена»
буквально «вклала на лопатки» декана. Згодом саме ця пісня стане його візитівкою на всіх
етапах життя включно з Королівським оперним театром в Копенгагені. Тож декан одразу
запропонував Василю і навчання, і гастролі студентського хору в ролі соліста.
Василь вперто і впевнено йшов не легким шляхом вокаліста. Пропрацював 3 роки солістом у
камерному хорі «Кредо», був учасником ансамблю Збройних сил України. Здобув перший
оперного репертуару в Київському муніципальному академічному театрі опери і балету для
дітей та юнацтва на Подолі (зараз Київська опера). Пропрацював там з 2008 по 2013. Далі
було майже 10 років безцінного досвіду в Київській опереті, де Василь Сащук додав до свого
співочого надбання ще й жанри оперети й мюзиклу. Загалом має близько 23 років
вокального стажу.
Напередодні повномасштабного вторгнення у 2022 році Василь мав успішну кар’єру:
працював у Київській опереті, гастролював Америкою, Європою, Канадою. Був у складі
відомого французько-канадський мюзиклу “Нотр-Дам де Парі” (Notre Dame de Paris). Саме
тоді в ньому зародилася мрія продовжити творчу діяльність у Європі, адже там він бачив
ширші можливості як для професійного зростання, так і для особистісного розвитку. Його
приваблювала європейська відкритість та дружелюбність.
Ще раніше, у часи пандемії, коли через карантинні обмеження сцена завмерла, Василь
залишився без можливості працювати. Але, відчуваючи відповідальність за родину, він сів за
кермо й певний час працював водієм Uber.
– Я не тільки співочий, а й дуже балакучий, – жартує Василь. – Якось під час поїздки я
познайомився з подругою журналістки телеканалу «Інтер». Вона й зняла про мене
кілька сюжетів. Це був неймовірно цікавий досвід: за легендою я готувався до
прослуховування й пропонував пасажирам послухати, як співаю. Камери фіксували
їхні реакції та емоції — щирі й безцінні.
Життя випробовувало його не раз, та Василь щоразу обирав пошук рішень замість пошуку
виправдань.
Сім’я: надійний тил і джерело натхнення
Надійний тил і невичерпне джерело жіночого затишку — саме такою є для Василя його
сім’я. Він живе в обожнюванні своїх дівчат – трьох доньок і дружини Ольги. Щоразу, коли
він говорить про них, його очі світяться теплом і любов’ю.
– Я тебе обрав на все життя. Саме це я сказав Олі на побаченні. Вона мій найкращий
друг, кохана дружина і найкраща у світі мама. Надзвичайно розумна і цілеспрямована
жінка, якою я пишаюся. Ми вже 12 років разом і нам ніколи не буває сумно один з
одним. Закохуюсь щодня, – відкриває сторінку особистого Василь. – Ми майже не
сваримося, адже обом вистачає розуму та любові обговорити та проаналізувати
складні ситуації.
Дружина Ольга родом із Вугледара. Юрист за освітою, у Данії вона відкрила для себе нову
сферу — IT-девелопмент, і вже отримала контракт у данській компанії. Василь із гордістю
говорить про її силу, розум і вміння починати з чистого аркуша.
– Я зазвичай прокидаюся перший. Тож на мені приготування сніданку й ланчбоксів для
всіх моїх дівчат… ну і для себе, звісно, – жартує Василь. – А дружина тим часом
займається підбором луків для малих. Він обожнює своїх доньок і з усмішкою
сприймає щоденну дівчачу рутину.
Доньки Василя теж підхопили любов до пісні. Поки що це дитячі спроби, але поруч із таким
батьком вони мають усі шанси вирости в яскраве творче майбутнє.
– У середньої, Марії, дуже дзвінкий голос. Вона займається музикою у своїй школі й
відвідує басейн. Старша донька, Влада, грає на гітарі, має хист до співу, але поки що
не планує пов’язувати з цим майбутнє. Вона навчається в інтернаціональній гімназії в
Копенгагені.
Голос як найцінніший інструмент
Василь Сащук каже, що голос для нього — найцінніший інструмент, так само, як ноги для
балерини.
– Ви тенор, правильно? – запитуємо у Василя. – Поясніть, будь ласка, для тих, хто не
розуміється: як відрізнити тенора від баса?
– Уявіть собі рояль, – усміхається він. Саме струни роялю, не клавіші на яких грають
піаністи. – Тож басові голосові складки — це ті, що товстіші, довші та масивніші. А у
тенорів – У тенорів вони тонші, коротші та більш еластичні. У мене перший тенор:
високий діапазон, дві октави. У басів діапазон голосу від «фа» великої до «фа» першої
октави, у баритона — від «ля» до «ля» першої октави. А у тенора від «до» малої октави до «до» другої октави. Знаю, пересічній людині складно зрозуміти нашу
музичну математику, але це важливо.
Про свій голос Василь піклується щодня. Перед виступами він не дозволяє собі кави,
натомість п’є багато теплої води. А ще обов’язково розспівується, розігріваючи голосові
зв’язки. Це його щоденний ритуал: не менше години праці, аби голос завжди звучав на повну
силу.
– Це професія надзвичайно цікава, але й непроста. Голос напряму залежить від
фізичного стану, настрою, навіть емоційного балансу. Фортепіано можна змусити
звучати точними рухами рук, а от голосові зв’язки не піддаються такому механічному
контролю.
За словами співака саме стрес – його головний ворог. До прикладу, коли почалась війна, він
не міг співати, не відчував голосу і його справжньої сили. Він мав таке відчуття, неначе
ніколи й не співав зовсім. Це дуже тривожило вокаліста. Час йшов та ситуація не
змінювалася, тому коли йому надійшла пропозиція поїхати до Данії – він, порадившись з
родиною, вирушив в невідоме.
Данія – нова сторінка в житті
Вони не були знайомі, але Данія наповнила життя Василя новими сенсами і цілями.
Мати його учня, якого він навчав майстерності співу в Києві, запросила велику родину
Сащуків в Копенгаген.
– Я отримав від Олени дзвінок, Вона саме повернулася з Королівської опери в
Копенгагені. Вона дуже натхненно і впевненого говорила, що тут може бути моє
місце зараз, як вчителя, – згадує співак. Саме в цю пропозицію він повірив. Саме це
спонукало його почати нове життя в незнайомій країні.
За місяць роздумів, 24 квітня, Василь з родиною, подолавши складну дорогу, приїхав на
Скандинавську землю. Старшій доньці було 16-ть, середній – 5 років, а найменшій всього
рік. Далі був шлях, який проходило більшість українців – центр для біженців Сандхольм,
перше тимчасове житло. В цей час Василь знайомиться з данцем Рене, який допоміг
розгубленим українцям знайти патронажну родину в Юллінге (дан. Jyllinge). А вже за 10 днів
вони отримують комунальну квартиру у Фрідеріксбергу (дан. Frederiksberg), де живуть
вп’ятьох вже 3 роки. Це була справжня удача.
Все відбувалося дуже швидко: переїзд, нові знайомства, столиця і знову втрутилася… доля.
Через соціальні мережі з Василем сконтактував музикант Станіслав, який працював на
данському радіо. Познайомившись ближче, він пише листа в Королівський театр, де
презентує Василя, описуючи його ситуацію. І ось українець Василь Сащук вже не
прослуховуванні в данській опері. Звичайно, цьому передували два тижні довгих тренувань і
повернення свого голосу, але він впорався.
– Було моторошно. Мене послуховувало 12 талановитих людей: головний хормейстер
та вся тенорова партія опери, – згадує. – Я знав, що не зможу показати сповна діапазон свого голосу. Здається, я й досі не можу співати так, як до війни. Виконував оперу Джузеппе Верді «Травіата», арію Альфреда, а також баладу герцога з «Ріголетто».
Det Kongelige Danske Opera
З грудня 2022 року Василь отримав піврічний контракт асистента в Королівській данській
опері. Його швидко ввели в репертуар і за декілька місяців він вже вийшов на сцену зі своєю
першою партією опери «Аїда». Він є першим і єдиним українцем в опері Данії, який сьогодні
працює за повним контрактом.
– От де мені й справді пощастило, так це бути частиною творчої команди данської
опери. Надзвичайне місце, де все, до чого б ти не торкнувся – надихає і захоплює.
Навіть попри те, що я вже тут працюю майже три роки, я кожного разу насолоджуюся
і радію можливості бути тут, – із захопленням розповідає Василь.
Вокалісту подобається і колектив, і підхід до організації творчого процесу, виступи на сцені.
Він знайшов тут те, чого не вистачало в Україні – данську чіткість і стабільність. Репертуар
опер розписаний на рік вперед і це за словами Василя дозволяє організувати себе і свій час, а
ще дає змогу приймати участь в благодійних концертах на підтримку України, і не тільки.
За переконанням артиста, хто хоч раз потрапив в Королівський оперний театр – на все життя
закохається у його масштабність будови, оригінальний дизайн приміщення і звук…
абсолютно всепоглинаючий.
– Коли я вперше потрапив це було для мене – вау! Європа. Великий театр. Тут
неймовірно позитивна енергетика. Можна сказати, що тут живу, майже кожен день
сюди приходжу, не залежно від того є репетиції чи немає, – розповідає Василь. –
Гримерні заслуговують окремих диферамбів. Це повноцінне житло, скажу я вам,
достатньо місця не тільки для роботи, а й для відпочинку – навіть такі побутові речі як
душ, диван для відпочинку і сну, все зручно і випробувано неодноразово, – розповідає
Василь Сащук.
Василь ділить гримерку з двома вокалістами – корейцем і данцем. Вони товаришують, багато
спілкуються у вільний час. Коли ми дивимося на робоче місце нашого героя – воно дуже
аскетичне і просте. Василь показує свій невеличкий простір біля дзеркала. Каже, що оскільки
він новенький, ще немає так багато всіляких речей. На столі лежить колонка, яку Василь
використовує для щоденних особистих репетицій. Тут же папка з нотами опери, на вішаку –
випрасуваний фрак для виступу. Помічаємо на пальці вокаліста дуже оригінальну каблучку з
нотами. Василь пояснює, що її створив особисто для Василя український ювелір. Це його
талісман.
На сцені має бути гаряче серце і холодний розум
– На сцені має бути гаряче серце і холодний розум. Чітко пам’ятаю свою першу виставу на
цій данській сцені – «Аїда». Хвилювання не було. Я був ідеально готовий. Ступив на сцену
як на рідну, – розповідає про свій перший досвід на сцені Королівського театру Василь. – Ти
перебуваєш неначе у трансі, віддаєш душу, робиш все чітко, природньо і водночас
контрольовано. А потім тебе накриває хвиля оплесків і ти повертаєшся в реальність. Це
особливий обмін енергією між артистами і глядачем.
За два роки Василь Сащук став частиною оперної родини. Він співає данською, німецькою,
італійською та англійською мовами. Глядачі могли насолоджуватися його партіями в таких
операх як «Аїда» (Джузеппе Верді), «Трістан та Ізольда» (Ріхард Вагнер), яка тривала 5
годин, «Майстер Зінгер» (Ріхард Вагнер), «Мадам Баттерфляй» (Джакомо Пуччіні), оперета
«Щаслива вдова» (дан. Den glade enke) та інших.
– Зазвичай я виступаю з 2-3-ома операми на тиждень. Загалом за рік це майже 9 нових
постановок. Система абсолютно відмінна від української, де одну оперу можуть
показувати 10 років. Мені це подобається, хоча фізично й значно важче, – говорить
Василь.
На сцені глядачі можуть бачити мінімум 40 чоловік тільки основного складу хору. Під час
опери «Майстер Зінгер» було навіть 67 вокалістів. Додайте до цього ще більше 100
учасників оркестру та близько 18 солістів. Ось так. Це захоплює, правда ж?
Поєднання улюбленого хобі і роботи робить Василя Сащука щасливим. Він говорить, що
життя вокаліста – це все життя шукати, розвиватися, удосконалювати навички. Адже голос
— це не про силу. Голос, це про техніку, про легкість, про внутрішню гармонію.
Він знайшов цю гармонію між розвитком та амбіційним майбутнім для себе і родини саме в
Данії. Крім особистої реалізації Василь Сащук займає активну позицію в підтримці України.
Він постійно приймає участь у благодійних концертах зі збору коштів для української армії.
Завдяки співпраці з колишнім українським послом в Данії Михайлом Водойником у 2022
році Василь був одним з вокалістів, які виступали на мітингах та важливих заходах. Там він
познайомився і став частиною вокального ком’юніті в Копенгагені. В колаборації з оперною
співачкою Лейлою Шерзай та іншими, зокрема акордеоністом Дмитром Гергелем вони часто
виступали для українців в Данії.
У повсякденному житті, окрім оперних легенд Паваротті та Домінго, Василь найбільше
любить українські народні пісні. Особливе місце в його серці займає хор ім. Г. Верьовки —
рідне звучання, що проймає до сліз.
Поза сценою в нього теж чимало захоплень. Василь вивчає англійську мову, подорожує
автомобілем. Наразі співак проходить американський вокальний курс «Estill Voice Training» і
невдовзі здаватиме екзамен для підняття кваліфікації і отримання міжнародного диплому.
Разом із дружиною він купається навіть узимку в холодному Балтійському морі, а ще відкрив
для себе велосипед — незамінний транспорт у Копенгагені.
Найулюбленішим місцем відпочинку співак називає парк Фредеріксберг (дан. Frederiksberg
Have). Це був перший парк, який вони відвідали всією родиною. Мальовнича природа й
Копенгагенський зоопарк (дан. Zoologisk Have København) за парканом залишили незабутнє
враження. Родина продовжує досліджувати Копенгаген і Данію загалом і, попри всі виклики
інтеграції, намагається щодня бути щасливою.
Kate Peklin\Катерина Пеклін
Інші статті, які можуть вас зацікавити:
Від тимчасового притулку до стабільного життя: як українцям у Данії перейти від статусу
біженця до експата – матеріал Юлі Жадан
Фемінізм по-данськи: міфи і реальність – стаття від Дарини Левченко
Магістерська освіта в Данії: історія та бачення журналістки Сельжан Зейналли – матеріал
Алли Шоріної
Куди поїхати в Данії з дітьми: ідеї для сімейного відпочинку – матеріал Марини Хоменко
Подкаст New Page – перші кроки та виклики інтеграції в Данії – від Лесі Логвиненко
