«…Усе почалося з дошки…», – згадує перша Посол України в Данії (з резиденцією в Копенгагені) Наталія Зарудна, яка представляла Україну в Королівстві Данія у 2004-2008 роках.
Винайдення архівних матеріалів у Копенгагенському архіві про діяльність першої дипломатичної місії УНР в Копенгагені у 1919-1920 рр та передача П. Скоропадським у дарунок державі приміщення, де вона працювала, не лише відкрили раніше невідомі сторінки динаміки двосторонніх контактів з Данією, а й стали відправною точкою для порушення перед державними установами Данії питання про відзначення місця роботи дипмісії меморіальною дошкою. Першим керівником місії УНР в Данії був Дмитро Левицький.
З метою підготовки такого звернення розпочалася рутинна робота над архівними матеріалами, в якій важливу роль відіграв Іван Нестер, тодішній Голова на той час єдиного осередку українців в Данії – Дансько-українського товариства дружби (Dansk-Ukrainsk Selskab). І.Нестер вільно володіє українською мовою.
Згодом звернення було винесено на розгляд данської сторони, яка підтримала таку ініціативу. Пам’ятну дошку було урочисто відкрито у лютому 2009 року тодішнім Головою Верховної Ради України Володимиром Литвином у ході офіційного візиту до Королівства Данія.
Одночасно з виготовленням меморіальної дошки по вулиці Упсалагаде, 24 (Upsalagade, 24) розпочалася робота зі створення в одній локації осередку українських пам’яток. Вже у лютому 2007 року Посол Наталія Зарудна провела першу зустріч в МЗС Данії та у муніципалітеті Копенгагена на предмет встановлення в Копенгагені погруддя українському поету Тарасу Шевченку.
Не можна сказати, що данська сторона спершу з ентузіазмом поставилася до цього питання. Аргументи були різними: від відсутності практики встановлення пам’яток іноземним діячам і неможливості виділення локації поблизу дошки, аж до відсутності підстав для роз’яснення данському суспільству необхідності встановлення погруддя.
Для заперечення подібних аргументів, які виникали один за іншим, усім складом Посольства здійснювалася копітка, а подекуди й пізнавальна робота, як от прогулянки містом задля пошуку місць вшанування іноземних діячів, яких на той час було небагато. Однак колективу Посольства все ж вдалося довести наявність практики спорудження пам’яток видатним іноземцям у Данії.
Найвагомішим аргументом, який не викликав заперечень став саме той, що постать Тараса Шевченка має непересічне значення для кожного українця, насамперед за межами України. Довкола Шевченка українці гуртуються, йому складають шану високі гості та керівництво держави. Неабиякий вплив у переконанні щодо ролі і значимості Кобзаря мала тісна співпраця Івана Нестера з працівником Копенгагенського муніципалітету Єнсом Пітером Мунком (Jens-Peter Munk), відповідальним за історичні пам’ятки у Копенгагені. Посол П.Рябікін, І.Нестер та С.Богуславський взяли участь у роботі сесії Копенгагенської мерії 25 лютого 2010 року, де депутатами міськради було схвалено рішення щодо спорудження погруддя Т.Шевченка і згодом надано відповідні дозволи на початок робіт. І першим на підтримку спорудження погруддя на засіданні у мерії виступив Єнс Пітер Мунк.
Це була знакова тісна взаємодія Посольства України в Данії з Дансько-українським товариством і паном Нестером, зокрема. Адже саме він взяв на себе рутинну і ємну в часі роботу з узгодження з Муніципалітетом Копенгагена і технічної документації, і проєктних робіт, і контроль за їхнім веденням, а також відвідин Шевченківських місць у Каневі разом зі скульптором Сергієм Богуславським, якого було знайдено в Копенгагені за сприяння членкині правління Дансько-українського товариства Тетяни Нільсен, відповідальної за культурні проєкти між Україною та Данією.
Десятки зустрічей, сотні робочих листувань, узгоджень з центральними органами влади в Україні питання про виділення бюджетного фінансування, подорож до Канева… Погруддю Шевченка у Копенгагені – бути!
Фінансування за бюджетною програмою по підтримці закордонного українства виявилося обмеженим, і розпочаті роботи уповільнилися, навіть були вимушено призупинені. На той час було лише залито фундамент, замовлено гранітний постамент і досягнуто попередньої домовленості зі скульптором про відвідини Канева.
«Для мене була честь працювати над погруддям Т.Шевченка, честь, що мені це запропонували, адже я народився у м. Орськ Оренбурзької області, де у засланні в Орській фортеці перебував український поет. Містяни Орська дуже добре знають про унікальне значення для українців постаті Т.Шевченка, адже в Орську іменем Шевченка названо педагогічний інститут, Кобзарю споруджено монумент у місті, є й музей Тараса Шевченка. Мої відвідини Києва та Канева з метою вивчення матеріалів для виготовлення погруддя, ознайомлення зі злитками, додали особливого натхнення у виготовленні погруддя. Я пишаюся цією роботою…», – згадує Сергій Богуславський, поглядаючи на ескіз роботи Шевченка у куточку своєї затишної майстерні.
Як відзначає Сергій Богуславський, він як творча людина займається скульпторською діяльністю вже багато років. Досвід, набутий ним від наставників, а також відвідання Шевченківських місць, склали повну уяву про те, яким погруддя має бути.
«Я пам’ятаю кожну деталь, я був натхненний цією роботою, вона протікала легко», – згадує С.Богуславський.
Автор погруддя також згадує, що його запитували, чому він відтворив Шевченка саме в такому віці, на що він роз’яснював, що погруддя потрібно було представити «зрозумілим для данців», з національними елементами (кожух та смушева шапка), які сам Шевченко сприймав як атрибути свого іміджу, а носив він їх вже у зрілому віці.
З другої половини 2009 року новопризначений Посол України в Данії Павло Рябікін активізував роботи довкола спорудження погруддя, зробивши значний особистий фінансовий внесок. За рік погруддя було виготовлено та встановлено в парку Østre Anlæg. Як зараз я пригадую його вислів: «Шевченку в Копенгагені – бути!» Робота була динамічною, конструктивною поміж усіх учасників: і українських дипломатів, і працівників Копенгагенського муніципалітету, і Дансько-українського товариства, і талановитого скульптора Сергія Богуславського.
Офіційно погруддя відкрили 24 вересня 2010 року заступник Міністра закордонних справ Павло Клімкін та Голова Дансько-українського товариства Іван Нестер. Освячення погруддя здійснив священник УГКЦ о. Василь Тихович. До церемонії відкриття долучилися активні представники української громади та данського політикуму, дипломатичного корпусу, акредитованого в Копенгагені.
У ході церемонії лунали «Мелодія» Мирослава Скорика у виконанні дитячого інструментального колективу під керівництвом О.Запольського та поема «Тетарівна», що її майстерно декламувала українська акторка Оксана Черешенко.
Погруддя Кобзарю у Копенгагені стало першим у Скандинавії. Всі діячі, згадані в тексті створили те, чим сьогодні пишаються тисячі українців. Також все це стало можливим лише завдяки підтримці та участі данских установ та інституцій, насамперед, Копенгагенського муніципалітету.
Стаття підготована Оленою Полуніною, яка була безпосередньо учасницею описаних історичних подій,
Тимчасова Повірена у справах України в Королівстві Данія
у 2008-2009 та 2010 роках
Інші статті, які вас можуть зацікавити:
“Фестиваль документального кіно CPH:DOX – 2025: стрічки про Україну” – матеріал Анни Волощенко
“Як Копенгаген розвиває позиції світової столиці дизайну – фестиваль 3daysofdesign” – текст Алли Шоріни
Статтю Анни Іваненко про унікальний андеграундний рух “Скарби в сміттєвому баку: що таке dumpster diving в Данії” можна прочитати тут
Статтю Тетяни Кобченко «Зелений код» Данії: Як маленька країна стала світовим лідером у сфері зеленої трансформації можна прочитати тут
Olena Polunina / Олена Полуніна
